2010. Підсумки
2010 виявився для нас черговим перехідним роком –роком виборів, ротацій у владі та реформ. Безумовно, ключовою політичною подією року, що минає, стали президентські вибори. 7 лютого, у другому турі українці обрали президентом Віктора Януковича. Ю.Тимошенко ж прогнозовано поступилася, так і не реалізувавши своїх неприхованих амбіцій щодо найвищої посади в державі. Тримаючись теми. Недавно стали відомі цікаві факти. Зокрема, як розповів російський олігарх Борис Березовський, він прагнув реалізувати наступний план –Тимошенко знімає свою кандидатуру перед другим туром, участь в якому беруть С.Тігіпко та В.Янукович. Але Юля Володимирівна на цей план не пристала. Навіть, не зважаючи на те, що, за словами Березовського, їй пропонували посаду прем'єра з перспективою стати президентом на наступних виборах (і, можливо, великі гроші). Чи міг би Тігіпко, який на думку багатьох аналітиків є такою собі софт-версією Януковича, змагатися з Віктором Федоровичем? Думаю, як це не парадоксально звучить, у другому турі його результат принаймні не був би гіршим за результат Тимошенко. Крім того він міг би отримати більший відсоток, ніж дістала Тимошенко на традиційно лояльних до синьо-голубих сході і півдні держави.
Як би там не було, другої революції не сталося. Країна зробила свій вибір. Януковичу достатньо було кількох місяців, щоб побудувати владну вертикаль, в якій головне місце належить президенту. Вперше за тривалий період протистояння президент –прем'єр-міністр в минулому. Прем'єр виявився лояльною і фактично повністю підконтрольною фігурою президента. Навіть дуже уважні оглядачі не почули від Азарова в 2010 фактично нічого, що суперечило б лінії гаранта. У парламенті сформувалася конституційна більшість, яка не завжди діяла конституційними методами. Весь світ сміявся з квітневих і грудневих побоїщ у нашій Раді. Восени Конституційний суд скасував політреформу, повернувши Януковичу повноваження Кучми та фактично перетворивши Україну з парламентсько-президентської на президентсько-парламентську республіку. Тоді Венеціанська комісія справедливо зауважила, що зміни в Конституцію вніс не парламент, як це було при голосуванні пакетних змін до Конституції у 2004, а Конституційний суд. У зв'язку з цим під сумнів поставилась сама ефективність першої стратегічної реформи, ініційованої президентом –судової. Суди в Україні остаточно перетворилися в лояльні до влади органи. Про це свідчить ще й те, що у квітні донецький суд скасував укази ще президента Ющенка про присвоєння звання Героя України Степанові Бандері та Романові Шухевичуна підставі того, що вони не були громадянами суверенної України. Але після зустрічного позову представника «Свободи»в Луганській області, цей самий Донецький окружний адмінсуд залишив у силі указ президента про присвоєння звання Героя України радянському офіцеру Олексію Бересту, який у травні 1945 року встановив прапор над Рейхстагом, хоч останній також не був громадянином незалежної України.
Водночас даний рік запам'ятався ще податковою та адміністративною реформами. Прийняття Податкового кодексу мало сильно вдарити по прибутках середніх, а особливо дрібних підприємців. Масові страйки підприємців були, напевне, найкритичнішим моментом, своєрідною точкою біфуркації для влади в 2010. Тож підприємцям пішли на певні поступки, а коли протести почали потрохи набирати політичного забарвлення, невдоволених зігнали з Майдану Незалежності бійці «Беркута», бо на Майдані потрібно було встановлювати новорічну ялинку. Чи то, як скаже Віктор Федорович пізніше, «ёлку». Через два дні про ці події вже всі забули, навіть опозиція. До речі, щодо опозиції, то вона в 2010 через високі амбіції окремих політиків продемонструвала свою неефективність та розділеність не лише в тактичних, але й також в стратегічних цілях. Наприклад, не могли домовитись, чого прагнуть –імпічменту президента, дострокових парламентських виборів чи того й іншого разом. А влада тим часом боролась з опозицією –проти соратників Тимошенко порушили кримінальні справи, декого навіть посадили за грати. Та й сама Тимошенко з Ю.Луценком наприкінці року потрапили в цей перелік і не знають, що новий рік їм готує.
Лінія зовнішньої політики України виявилася прогнозованою. Янукович взяв курс на суттєве покращення відносин з Росією, яке почалося з прийняття харківських угод, а закінчується активним обговоренням в другій половині року створення СП на базі «Нафтогазу»і «Газпрому». Хочеться вірити, що, як запевняє влада, цей процес відбуватиметься на паритетних засадах, але на практиці виходить, що гігант «Газпром»у наступному році просто поглине «Нафтогаз», а Росія отримає доступ до української ГТС. Співпраця з НАТО для нової влади можлива лише в тактичному плані (наприклад, участь у спільних військових навчаннях, програмах перекваліфікації військовослужбовців, звільнених у запас). Позаблоковий статус держави був закріплений на законодавчому рівні. Також відносним успіхом року, що минає, було отримання Плану дій щодо безвізового режиму з ЄС. Але про зону вільної торгівлі, та й зрештою, як і про сам безвізовий режим, доводиться тільки мріяти.
Окремою темою 2010 року стали місцеві вибори. В Івано-Франківську, зокрема, старт виборчій кампанії дав Ю.Соловей. Ще в березні місто заполонили неперсоніфіковані борди (хоч було ясно, чиїх рук це справа) з написом на жовто-синій гамі «2010’Новий рік. Новий мер». Тоді всі думали, що вибори відбудуться в травні, але як виявилося пізніше, вони пройшли аж у жовтні. Однією з причин поразки Ю.Солов'я став надто швидкий початок виборчої кампанії. Як свідчить політична практика, для кандидата згубно як занадто рано почати виборчу кампанію, так і з цим дуже затягнути. Правда, тут Соловей став, як говорять, заручником обставин — перетрубацій у Верховній Раді. Переміг В.Анушкевичус, який у своїй програмі фактично нічого нового не придумав, а сконцентрувався на продовженні втілення ініціатив, запропонованих під час першої своєї каденції. До речі, як пізніше виявиться, Ю.Соловей не подасть жодного позову в суд на результати виборів мера, а в місті з'являться листівки з написом, що, мовляв, голосували за одного кандидата, а перемагає інший. Це соратники Солов'я назвуть провокацією опонентів.
Івано-франківці також обрали міську і обласну ради. Для багатьох сюрпризом став високий результат «Свободи»в місті. Мажоритарники від «Свободи»перемогли фактично всіх своїх конкурентів, а в деяких округах зелені студенти-свободівці перемогли багатих дядьків, які кинули досить значні кошти на кампанію. Тобто голосували, в основному, за політичний бренд. Втім, на Прикарпатті традиційно голосують за націоналістів або принаймні за тих, хто називає себе націоналістом. В умовах тріумфу синьо-голубих на західній Україні обрали свою владу. Інша справа, чи зможе вона захистити інтереси тих, хто за неї голосував. Але це вже питання 2011.
Для ЗАХІД-ПОСТ
Як би там не було, другої революції не сталося. Країна зробила свій вибір. Януковичу достатньо було кількох місяців, щоб побудувати владну вертикаль, в якій головне місце належить президенту. Вперше за тривалий період протистояння президент –прем'єр-міністр в минулому. Прем'єр виявився лояльною і фактично повністю підконтрольною фігурою президента. Навіть дуже уважні оглядачі не почули від Азарова в 2010 фактично нічого, що суперечило б лінії гаранта. У парламенті сформувалася конституційна більшість, яка не завжди діяла конституційними методами. Весь світ сміявся з квітневих і грудневих побоїщ у нашій Раді. Восени Конституційний суд скасував політреформу, повернувши Януковичу повноваження Кучми та фактично перетворивши Україну з парламентсько-президентської на президентсько-парламентську республіку. Тоді Венеціанська комісія справедливо зауважила, що зміни в Конституцію вніс не парламент, як це було при голосуванні пакетних змін до Конституції у 2004, а Конституційний суд. У зв'язку з цим під сумнів поставилась сама ефективність першої стратегічної реформи, ініційованої президентом –судової. Суди в Україні остаточно перетворилися в лояльні до влади органи. Про це свідчить ще й те, що у квітні донецький суд скасував укази ще президента Ющенка про присвоєння звання Героя України Степанові Бандері та Романові Шухевичуна підставі того, що вони не були громадянами суверенної України. Але після зустрічного позову представника «Свободи»в Луганській області, цей самий Донецький окружний адмінсуд залишив у силі указ президента про присвоєння звання Героя України радянському офіцеру Олексію Бересту, який у травні 1945 року встановив прапор над Рейхстагом, хоч останній також не був громадянином незалежної України.
Водночас даний рік запам'ятався ще податковою та адміністративною реформами. Прийняття Податкового кодексу мало сильно вдарити по прибутках середніх, а особливо дрібних підприємців. Масові страйки підприємців були, напевне, найкритичнішим моментом, своєрідною точкою біфуркації для влади в 2010. Тож підприємцям пішли на певні поступки, а коли протести почали потрохи набирати політичного забарвлення, невдоволених зігнали з Майдану Незалежності бійці «Беркута», бо на Майдані потрібно було встановлювати новорічну ялинку. Чи то, як скаже Віктор Федорович пізніше, «ёлку». Через два дні про ці події вже всі забули, навіть опозиція. До речі, щодо опозиції, то вона в 2010 через високі амбіції окремих політиків продемонструвала свою неефективність та розділеність не лише в тактичних, але й також в стратегічних цілях. Наприклад, не могли домовитись, чого прагнуть –імпічменту президента, дострокових парламентських виборів чи того й іншого разом. А влада тим часом боролась з опозицією –проти соратників Тимошенко порушили кримінальні справи, декого навіть посадили за грати. Та й сама Тимошенко з Ю.Луценком наприкінці року потрапили в цей перелік і не знають, що новий рік їм готує.
Лінія зовнішньої політики України виявилася прогнозованою. Янукович взяв курс на суттєве покращення відносин з Росією, яке почалося з прийняття харківських угод, а закінчується активним обговоренням в другій половині року створення СП на базі «Нафтогазу»і «Газпрому». Хочеться вірити, що, як запевняє влада, цей процес відбуватиметься на паритетних засадах, але на практиці виходить, що гігант «Газпром»у наступному році просто поглине «Нафтогаз», а Росія отримає доступ до української ГТС. Співпраця з НАТО для нової влади можлива лише в тактичному плані (наприклад, участь у спільних військових навчаннях, програмах перекваліфікації військовослужбовців, звільнених у запас). Позаблоковий статус держави був закріплений на законодавчому рівні. Також відносним успіхом року, що минає, було отримання Плану дій щодо безвізового режиму з ЄС. Але про зону вільної торгівлі, та й зрештою, як і про сам безвізовий режим, доводиться тільки мріяти.
Окремою темою 2010 року стали місцеві вибори. В Івано-Франківську, зокрема, старт виборчій кампанії дав Ю.Соловей. Ще в березні місто заполонили неперсоніфіковані борди (хоч було ясно, чиїх рук це справа) з написом на жовто-синій гамі «2010’Новий рік. Новий мер». Тоді всі думали, що вибори відбудуться в травні, але як виявилося пізніше, вони пройшли аж у жовтні. Однією з причин поразки Ю.Солов'я став надто швидкий початок виборчої кампанії. Як свідчить політична практика, для кандидата згубно як занадто рано почати виборчу кампанію, так і з цим дуже затягнути. Правда, тут Соловей став, як говорять, заручником обставин — перетрубацій у Верховній Раді. Переміг В.Анушкевичус, який у своїй програмі фактично нічого нового не придумав, а сконцентрувався на продовженні втілення ініціатив, запропонованих під час першої своєї каденції. До речі, як пізніше виявиться, Ю.Соловей не подасть жодного позову в суд на результати виборів мера, а в місті з'являться листівки з написом, що, мовляв, голосували за одного кандидата, а перемагає інший. Це соратники Солов'я назвуть провокацією опонентів.
Івано-франківці також обрали міську і обласну ради. Для багатьох сюрпризом став високий результат «Свободи»в місті. Мажоритарники від «Свободи»перемогли фактично всіх своїх конкурентів, а в деяких округах зелені студенти-свободівці перемогли багатих дядьків, які кинули досить значні кошти на кампанію. Тобто голосували, в основному, за політичний бренд. Втім, на Прикарпатті традиційно голосують за націоналістів або принаймні за тих, хто називає себе націоналістом. В умовах тріумфу синьо-голубих на західній Україні обрали свою владу. Інша справа, чи зможе вона захистити інтереси тих, хто за неї голосував. Але це вже питання 2011.
Для ЗАХІД-ПОСТ
0 коментарів